Ads 468x60px

23 вересня 2014

Олександр Довженко: трагічне життя і титанічна праця





До 120-річчя від дня народження українського письменника та кінорежисера.






Олександра Довженка подарувала світу щедра чернігівська земля. Сталася ця подія 12 вересня 1894 року в селі Сосниця. Всього дітей в сім’ї було аж 14. Не всім судилося дожити до зрілого віку. Вижило лише двоє - Олександр і сестра Поліна. О. Довженко належав до славного козацького роду. Ще с дитинства його дід прищепив хлопцеві повагу до книжки, тому вже у школі Сашко мріяв мати свою бібліотеку. Після школи він вступив до Глухівського учительського інституту – єдиного на всю Південно-Східну Україну вищого навчального закладу, куди приймали дітей селян.
Не всі, мабуть, знають, що вчительську кар’єру Олександр Довженко почав у Житомирі де викладав у Другому вищепочатковому училищі майже всі предмети, бо більшість учителів воювала на фронтах Першої світової війни.
Довженко мріяв про національне українське кіно. Ось чому напередодні Другої світової війни з особливим натхненням писав сценарій до фільму за повістю М. Гоголя «Тарас Бульба». Початок зьомок було заплановано на 23 червня 1941 року, а 22 червня розпочалася війна. Довженко рвався на фронт добровольцем, але йому наказали евакуюватися до Середньої Азії, куди перевозили Київську студію. Страшним ударом для письменника стало те, що 1941 року його Батьківщина була окупована ворогом. У своєму «Щоденнику він писав: «Світе мій убогий! Покажи мені, де на тобі пролилося стількі крові, як у нас на Україні. Нема другої України. Нема.»
З лютого 1942 р. О. Довженко все ж таки став військовим кореспондентом газети «Известия». В цей час хтось написав на нього донос, що він дезертир, що розвалив роботу кіностудії. Директор звільнив всіх, хто був українцем за національністю, усунув з посади Довженка і його дружину Юлію Солнцеву, заявив, що йому не потрібні українські кадри і українське кіно.
Саме на фронті він зняв повнометражний фільм «Битва за нашу радянську Україну», який було продубльовано 26 мовами світу. Саме на фронті була задумана повість «Україна в огні». Твір писався швидко, але після прочитання повісті Сталіним 31 січня 1944 року Довженку було влаштовано «кремлівське розп’яття». Вождь від імені всього народу взявся судити твір і його автора. Річ тільки у тому, що народ цієї повісті не читав. Між мітцем і народом копали штучну яму. Але Довженко відмовився зробити навіть найменшу поправку. Він почав роботу над сценаріем «Повість полум’яних літ». Робота над сценарієм настільки захопила письменника, що він забув і про страшну депресію, викликану цькуванням влади, і про очікування арешту й розстрілу, і думки про самогубство. Протягом 1944-1945 років він вісім разів переробляв сценарій, писав його одночасно і російською і українською мовами, щоб твір дозволили знімати. У ньому йшлося не про гіркий відступ, а про переможний наступ наших військ. І все ж самому О. Довженку знімати фільм так і не дозволили. Зніме його Ю. Солнцева в 1960 році, уже після смерті письменника.
Після війни Довженко наполегливо почав рватися в Україну, але його не пускали за наказом Сталіна. Криком душі став лист кінорежисера від 10 жовтня 1956 року: « Вертатися хочу на Вкраїну. Президіє! Допоможи мені житлом. Великої квартири не треба. Тількі треба, щоб міг я бачити Дніпро і Десну і рідні чернігівські землі...» Довженкові навіть не відповіли.
На яке роздвоєння доводилося йти Довженку, щоби віддати кесарю кесареве, а Богу Богове. За «Поему про море» йому було присуджено Ленінську премію. На сторінках кіноповісті – світла мрія про майбутнє рукотворне море, а коли читаєш «Щоденник» письменника душа болить, бо в ньому страшні уривки про спотворену українську землю.
"Сьогодні, як і вчора, як і завтра, всі газети переповнено описанням таких жорстоких фактів, таких нелюдських вчинків ворогів наших, таким жахом людських страждань, що надлюдське горе уже давно перелилося через край..."
Усі цькування , звинувачення, перепони не минули безслідно. Хворе Довженкове серце надірвалося, і 25 листопада 1956 року письменника не стало»
« Я вмру у Москві, так і не побачивши України. Перед смертю я попрошу Сталіна, аби перед тим, як спалити мене в крематорії, з грудей моїх вийняли серце і закопали його в рідну землю у Києві десь над Дніпром на горі".
Поховали О. Довженко на Новодівічому кладовищі, знехтувавши заповітом.
А це також слова Олександра Довженка: " Багата держава, яку утворюють бідні люди — абсурд, держава не може будувати свій добробут на бідності і обдертості своїх громадян".
Як ці слова співзвучні із сьгоденням,хоча були написані у 50-х роках минулого століття.

Використані джерела:
1. Марисняк, Т. Олександр Довженко: трагичне життя й титанічна робота [Текст] /Т. Марисняк //Дивослово. – 2012. - №6. – С.56-59.
2. Гета, О. «Щоденник» Олександра Довженка – викривальний документ, звинувачувальний акт системі [Текст] /О. Гета //Дивослово. – 2014. - №7-8. – С.20-25.
Blog Widget by LinkWithin

4 коментарі:

  1. Олена Сергіївна7 жовтня 2014 р. о 19:53

    Дякуємо, що розповіли про життя О. Довженка. Для себе я взнала багато цікавого. Бажаємо колегам творчого натхнення, успіхів у роботі та розумних читачів.

    ВідповістиВидалити
    Відповіді
    1. Дякуємо за побажання, завжди раді поділитись інформацією з нашими колегами.

      Видалити
  2. За твором О. Довженка знятий фільм, який має назву "Арсенал".Фільм розповідає про повстання робітників Київського збройного заводу «Арсенал», проти правління У Н Р Центральної Ради. Усім раджу переглянути цю стрічку.

    ВідповістиВидалити
    Відповіді
    1. Довженко дійсно був обдарованою людиною - письменник, кінодраматург, режисер, і багато його фільмів можуть зацікавити глядача.

      Видалити